21 жовтня «легенда Західного Донбасу» - Валерій Олексійович Калембет – відзначає 90-річний ювілей. Дніпропетровський терком Профспілки вугільників щиро вітає Валерія Олексійовича і бажає міцного здоров’я, життєвих сил, бадьорості та оптимізму! Пропонуємо вашій увазі нарис про ювіляра. Автор – Віктор Пільгуй.

Взявся за допис з хвилюванням, яке відчуваєш, коли хочеш написати про людину, яку знаєш багато років, яка сама по собі відображає ту епоху, через яку вона пройшла, в якій було багато радісних і гірких хвилин, що взагалі і є життям.

Людей, які його добре знали, стає все менше і менше. Прикро, що про нього в Західному Донбасі будуть знати менше чим треба. Хто ж він? Це Валерій Олексійович Калембет.

Вперше я його побачив у 1968 році на шахті «Степова», де він працював спочатку начальником зміни, а невдовзі заступником директора з виробництва. Здається, з тієї пори пройшла ціла вічність. Валерій Олексійович працював директором шахти «Першотравнева» і «Дніпровська». Волею московського вугільного керівництва його було закинуто аж в Магадан, в обʼєднання «Северовостокуголь», де він 4 роки працював технічним директором.

У 1982 році, повернувшись в Павлоград, він спочатку був призначений директором з виробництва виробничого обʼєднання «Павлоградвугілля», а потім директором шахти ім. «Героїв Космосу». Я не беру на себе сміливість одноосібно судити про гідність і недоліки В.О. Калембета як керівника високого рангу. Для таких відповідальних суджень використовуються епізоди і факти із його життя, але головне - це довіра до нього людей в Західному Донбасі, де особистість Калембета легендарна і по цей день. Так ось, я і приведу ті епізоди, контури часу, епохи тих важливих подій, які формували його як значного керівника великого підприємства.

Вибором керівника виробничого обʼєднання «Павлоградвугілля» в серпні 1989 року передував страйк шахтарів, який поклав початок зміни укладу суспільства і його світогляду. Мені пощастило бути свідком важливих подій, часом драматичних, вражаючих успіхів і падінь, можливо з деякою пристрастю. Ухвали, які приймались у 80-ті роки минулого століття в Москві, а не в Києві - з інколи катастрофічними результатами. Багато недоліків і недоробок в соціально-економічному становищі країни, як іржа, десятиріччями розʼїдала її. Іще більше само керівництво країни «обрізало, сук на якому сиділо», закликаючи: «…ми їх зверху, а ви знизу». Піддавався критиці адміністративно-управлінський апарат, який спокійно жив на морі створених інструкцій, наказів, постанов і користі від яких здебільшого, що кіт наплакав. Праця вугледобувників ставала нітрохи не легше.

В результаті трапився неминучий обрив. Перший страйк в Західному Донбасі почався 18 липня 1989 року. Його фітіль загорівся на шахті «Благодатна», а полумʼя стрімко розійшлося на всі інші шахти обʼєднання «Павлоградвугілля». Лідерами страйкуючих колективів були Веселов Сергій Геннадійович з шахти «Благодатна», який і був обраний головою обʼєднаного страйкового комітету, Белобрагін Микола Васильович - ш. «ім. Героїв Космосу», Шушпанов Павло Олексійович - ш. «Самарська», Степаненко Володимир Петрович - ш. «Павлоградська», Оксень Володимир Максимович - ш. «Західно-Донбаська», Волков Володимир Миколайович - ш. «ім. М.І. Сташкова», Махонін Сергій Іванович - ш. «Дніпровська», Сухина Григорій Борисович - ш. «Степова», Нефедов Ринат Фаридович - ш. «Ювілейна», Волошин Микола Іванович - ш. «Самарська» і інші, більше 30 чоловік.

Ними й були висунуті колективні вимоги до міської влади і керівництва в.о. «Павлоградвугілля» і окремо до Верховної ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС, які в ході страйку доповнювались представниками страйкових комітетів шахт.

Багато висунутихшахтарями вимог влада з переляку вирішувала швидко, щоб зупинити «пожежу». Для цього була створена урядова комісія для їх розгляду з правом підпису протоколів погоджених заходів. Одною з основних була вимога дать колективам шахт право розпоряджатися своїми доходами і стати справжніми господарями підприємств.

В перший день страйку жорсткої критики зазнав генеральний директор обʼєднання «Павлоградвугілля» Євгеній Михайлович Пономарьов, який багато років очолював обʼєднання. Йому була виражена недовіра. У вину йому ставилося те, що в останній час його слова розходилися з ділом, необовʼязковість у виконанні даних ним обіцянок, несправедливий розподіл житла, автомобілів і інших соціальних благ.

Клубок претензій до генерального директора розростався з кожним днем страйку, крім цього, лавина вимог була до місцевих, галузевих і центральних органів влади. Вражали шахтарські гасла, які несли страйкарі. Вони мали деякий емоційний відтінок, але попали «в десятку»: «Бюрократу дамо лопату», «Відступати нікуди - позаду застой», чи «Где ты, партия наша! Поведи нас вперед, как ты раньше водила» і інші.

Явного відчуження від партійних органів ще не було, а деякі страйкові комітети в свій склад включали навіть секретарів парткомів. Рішенням страйкому Белобрагін і Махонін були направлені в Москву з пакетом вимог шахтарів обʼєднання «Павлоградвугілля» і комбінату «Дніпрошахтобуд». З допомогою народного депутата СРСР Анатолія Станіславовича Вуйчицького, уродженця Дніпропетровщини, на той час голови колгоспу, а потім директора агрофірми «Дружба» Новомосковського району, одержавшого у 2002 році звання Героя України, вони потрапили 25 липня на прийом до голови Ради Міністрів СРСР Миколи Івановича Рижкова, де був підписаний гарантійний лист по виконанню вимог шахтарів.

Це й стало потужним поштовхом для прийняття рішення страйкомом про повернення шахтарів в забої. Спонукав цьому і візит в Павлоград Міністра вугільної промисловості СРСР М.І. Щадова, який на площі перед страйкуючими підтвердив звільнення з займаної посади Пономарьова.

Велику поміч в закінченні страйку надавали ЗМІ, переконуючи народ, що кожна година страйку обертається непоправними матеріальними і фінансовими втратами. Бродили чутки, що при пустій казні задоволення вимог шахтарів буде проводитися за рахунок інших категорій трудящих, які по рівню матеріальної забезпеченості стоять нижче шахтарів.

А все ж шахтарі одержали гарантію виконання своїх вимог, і 27 липня страйк був призупинений. 28 липня був оголошений конкурс на заміщення вакантної посади генерального директора обʼєднання «Павлоградвугілля», який був опублікований в місцевих ЗМІ. Для участі в конкурсі запропонувались спеціалісти з вищою гірничою освітою, маючі стаж роботи у вугільній галузі не менше 10 років на керівних посадах, в т.ч. на посаді директора шахти не менше 5 років, з граничним віком - 55 років. Був також оголошений термін заяв - до 5 серпня. Того ж дня, спільною нарадою Ради директорів обʼєднання «Павлоградвугілля» і обʼєднаного страйкового комітету було прийнято рішення, до проведення виборів нового генерального директора, його функції покласти на технічного директора Анатолія Віталійовича Шмиголя. Був також затверджений склад конкурсної комісії, в яку ввійшли директор з кадрів і побуту А.Ф. Комаров, голова теркома профспілки Г.Г. Слободенюк, другий секретар МК КПУ В.І. Вернигора, директори шахт: «Дніпровська» - С.С. Мороз і «ім. Героїв Космосу» - С.М. Бучатський, голова страйкому С.Г. Веселов і ін., всього 10 чоловік.

До речі, після завершення страйку страйком пропрацював десь 1,5 роки. Він контролював виконання шахтарських вимог, наводив лад у розподілі автомобілів, будматеріалів, дефіцитних промислових товарів для забудовників - шахтарів та ін. Проводив роботу по виборам страйкомовців лідерами профспілок і РТК. Без підпису страйкома не вирішувалось жодне важливе питання, ні кадрове, ні господарське.

Розпочавшись ще до страйку, набирали розгін вибори керівників трудових колективів. І вже 8 серпня в ЗМІ конкурсною комісією були опубліковані імена і короткі біографічні дані учасників допущених на вибори по заміщенню вакантної посади генерального директора в.о. «Павлоградвугілля». Це були відомі керівники в Західному Донбасі - Валерій Олексійович Калембет, який працював заступником начальника Придніпровського гірничого округу - начальником Павлоградської районної гірничо-технічної інспекції, Анатолій Віталійович Шмиголь - технічним директором в.о. «Павлоградвугілля», Олександр Зосімович Шумейко - директором з виробництва в.о. «Павлоградвугілля». Кожен з кандидатів мав програму дій, які базувались не тільки на вимогах страйкуючих шахтарів, але й на підвищенні ефективності виробництва, покращенні якості вугілля, раціональнму використанню ресурсів та ін.

Виступи кандидатів до виборів не планувались. Обговорення програм проводились в нарядних дільниць. Оскільки зі сторони кандидатів не було, а всіх трьох шахтарі добре знали, 11-12 серпня на 11 шахтах і в 43 виробничих підрозділах в.о. «Павлоградвугілля» проходили вибори нового генерального директора. На той час в обʼєднанні працювало 41670 працівників. Бюлетеней було роздано 27128, тобто в голосуванні прийняли участь 63,7 процента працюючих, хоча із урн було вийнято 26532 бюлетеня. За В.О. Калембета проголосувало 13666, за А.В. Шмиголя - 5549 і за О.З. Шумейко 1702.

Підбивали підсумки голосування в присутності членів страйкому, членів конкурсної комісії і представника управління кадрів і соціального розвитку МВП СРСР О.Є. Степаненко та ін. в залі засідань обʼєднання. Таким чином, відповідно наказу МВП СРСР від 18.08.1989 року В.О. Калембет був призначений генеральним директором в.о. «Павлоградвугілля».

Очікував Валерій Олексійович це? Можливо. Величезний досвід, набутий за роки керівництва різними трудовими колективами, уміння жорстко відстоювати свої погляди і свою точку зору. Здатність приймати удар розгніваного натовпу, не втрачаючи самовладання. Він також умів вислухати аргументи і аргументовано відповісти на них, часом заворожуючи своєю логікою і переконаністю. Арсенал цих особистих здібностей він використовував, працюючи на керівних посадах і які особливо стали йому у нагоді в буремні 90-і роки.

У повсякденності у нього є щаслива здібність радіти і захоплюватись чужим талантом, він буквально проживає миттєвості драматичних або радісних розповідей свої друзів. Працюючи директором шахти, незважаючи на свій соціальний статус, він часто їздив з роботи в автобусі разом з шахтарями після другої зміни. Являючись членом правління Громадської ради обʼєднання, незважаючи на свій вік, він приїздить з Дніпра на кожне засідання правління «на перекладних».

Ще один епізод, який дає зрозуміти популярність Валерія Олексійовича в Західному Донбасі. При вводі в експлуатацію шахти «Дніпровська», яка находиться на значній відстані від шахтарських міст і інших населених пунктів. Це була шахта, яку було складно укомплектувати робітничими і інженерними кадрами. Тодішній генеральний директор Є.М. Пономарьов призначив директором шахти В.О. Калембета. Його розрахунок виправдався, до нього пішли люди, і незабаром ця проблема була вирішена.

Мало хто, як він, відчуває природу шахтарського життя, бо він пройшов його з початку і до кінця. Він звиклий до жорстких суперечок, в щоденному ужитку виявляв терпіння і душевну мʼякість, з великою повагою відносився до людей, а люди відповідали взаємністю, підтримуючи його. Справжня турбота про людей - це було пріоритетним в його діяльності. На запитання, що було для нього головним в 90-і роки, коли він працював генеральним директором, Валерій Олексійович відповів, що головне для нього було зберегти людей, зберегти колектив.

Можна багато говорить про його заслуги, але найдісніша перемога і заслуга - це його 90 років життя, частину яких поряд, пліч о пліч була Лідія Петрівна, яка ділила з ним всі радощі і негаразди. І в цьому її велика заслуга.

Валерій Олексійович всього себе віддав шахтарській праці, так нехай же і його подальша доля обдарує подарунком взаємності. Довгих років життя Вам, дорогий друг, міцного здоров’я, щастя і благополуччя.

Віктор ПІЛЬГУЙ