Інтерв’ю з головою Профспілки працівників вугільної промисловості України Віктором Турмановим

– Останніми роками питанням номер один у вугільній галузі залишається заборгованість із зарплати. Станом на 18 серпня 2021 року загальний обсяг заборгованості із зарплати в галузі працівникам державних вугледобувних підприємств сягнув 1,1 млрд грн. Це перевищує показник усіх попередніх років. Як би Ви прокоментували таку ситуацію?

– З кожним роком ситуація у вугільній галузі із зарплатною заборгованістю тільки погіршується. Протягом останнього п’ятиріччя, скільки б ми не зверталися до Уряду, безпосередньо до Прем’єра, відчутних зрушень немає. Чому ж так склалося у вугільній галузі, чому таке ставлення до шахтарів? При тому, що робота шахтаря найбільш небезпечна і шкідлива. По-перше, під землею, по-друге, безпосередній вплив шкідливих факторів, які там мають місце. Скажу навіть, що останнім часом багато добувають вугілля на відбійних молотках, на пологому падінні. Я наголошую: це просто рабська праця. Наприклад, на Торецьквугіллі залишилося тільки дві шахти, інші вже позакривали, там 60 градусів нахил падіння. Я працював колись, за молодих років, на відбійному молотку – 45 градусів, це справді важка праця! І жодної техніки! Уже не пам’ятаємо, коли державою виділялись кошти на модернізацію шахт. Усе робиться вручну – штовхають вагони, насипають. І ніхто у нас не замислюється над тим, яка нині ситуація у вугільній галузі. Практичних справ для її поліпшення немає, і найголовніша біда – заборгованість із зарплати, що зростає. Причина в незбалансованому бюджеті. Ми в минулому році акцентували на цьому увагу: потрібно переглянути бюджет. Там закладається недостатньо коштів. Їх ледь вистачає на виплату зарплат шахтарям, та й то із затримками. А потрібно, щоб не тільки платили заробітну плату, а й вкладали кошти на технічне переоснащення шахт, модернізацію галузі.

Я говорив Прем’єр-міністрові, що за рахунок введення нових потужностей ми збільшимо обсяг та реалізацію вугілля, тож будемо менше просити коштів з бюджету. А нам виділили 3,5 млрд на всі потреби: і заряджати лаву, і забезпечити охорону праці. Є такі випадки, коли працюють навіть без респіраторів, що підвищує професійну захворюваність. Деякі шахтарі передають від зміни до зміни коногонку. А вона максимум 7 годин горить. Про яку ж продуктивність праці можна говорити? Дивіться, до якого стану довели вугільну галузь! Але шахтарі продовжують працювати навіть у таких складних умовах. Не отримуючи по 2–4 місяці зарплату. Це справжнє неподобство.

– Цього року держава виділяла гроші на погашення заборгованості із зарплати шахтарям?

– У нас заборгованість ще з 2015 року. І якщо по роках подивитися, то там 56 млн, там 48 млн недоплатили, от і набігає. Станом на 26 серпня ц.р. – 1 млрд 17 млн за 2015–2021 роки, і 658 млн тільки за 2021 рік. Це за півтора місяця заборгованість, яку лише недавно погасили. Але ж скільки потрібно було писати, ходити, звертатися до міністра, щоб до Дня шахтаря виплатили. Остання зустріч з Прем’єром відбулася 29 липня ц.р. у присутності профільного міністра, його заступника, який курирує вугільну галузь. Я звернув їхню увагу на те, що на складах накопичено 290 тис. тонн вугілля. А нам навіть вагони на шахти не поставляють! Якщо це вугілля перевести на гроші, за собівартістю вийде 345 млн грн. Якби це вугілля реалізувати, то ці гроші пішли б на погашення заборгованості із зарплати шахтарям. А вагони почали подавати, коли засідав антикризовий штаб. Ну, це ж ненормально. І ось так по кожному питанню доводиться проштовхувати, пояснювати, вимолювати. Як сказав міністр, планується перекидання бюджетних коштів на ці потреби. І у нас після Дня шахтаря залишається порожня скарбниця, за всіма статтями немає ні копійки, всі вже використали. Зараз прийшло нове керівництво, міністри, заступники. Вони прийняли програму. Подивимося.

– Профспілка вугільників постійно порушує у владних кабінетах питання подальшого розвитку вугільної галузі. Ви зверталися до міністерства, до Прем’єра і Президента, підключаєте до цього обласні адміністрації вугільних підприємств. Усе ж таки, які перспективи?

– Ми говорили минулого року про необхідність виділення бюджетних коштів на розвиток вугільної галузі. Нічого не виділили. Цього року я знову ставлю питання про необхідність додаткових коштів у розмірі 2,5 млрд грн. Але давайте зазирнемо в перспективу, на наступний рік. Галузі потрібні нормальне фінансування і розуміння, ми вносимо свої пропозиції Уряду. Що далі? А далі Мінфін на власний розсуд виділяє кошти. Однак, існує проста арифметика, наприклад, якщо закінчився рік і на зарплату витрачено певну суму, то держава на наступний рік не може виділяти вдвічі менше. Де тут логіка, не зрозуміло. Я кажу, що запланованої суми коштів недостатньо, а мені відповідають, що ми потім додамо. І ми потім як прохачі ходимо з простягнутою рукою. Давайте визначимося: зараз ми робимо розрахунки, щоб було чим платити зарплату, і просимо 3 млрд на технічне переоснащення. Не знаю, чи виділять нам ці кошти, і яка ситуація буде в 2022 році.

– Перед кожним, хто приходить на посаду міністра енергетики та вугільної промисловості України, постає завдання реструктуризації вугільної галузі. Наразі цей процес актуалізований?

– Після того, як з’явилися новий міністр і його заступник, у нас відновився соціальний діалог. Нас слухають, направляють наші пропозиції до Кабміну, однак, що стосується реструктуризації, ця проблема все ще потребує вирішення. Вона полягає в тому, що є програма розвитку вугільної галузі, концепція її реформування, тобто папірці є, а практичних дій немає.

Що таке реформування? Реформи можна проводити, якщо стабільно виплачується зарплата. Тому варто говорити предметно. Реформи потрібні, і дійсно, є шахти, які слід закрити. Але ж треба думати про створення нових робочих місць. І це записано в концепції. Тут мають також підключитися і Мінсоцполітики, і регіональні органи влади. Наприклад, Торецьквугілля: було 4 шахти, зараз 2, які утримують все місто. І викладачі, і всі бюджетники чекають, коли надійдуть шахтарям гроші на зарплату. Якщо закрити й ці дві шахти, що залишилися, місто припинить функціонування. А закриття шахт – дуже складний і фінансово затратний процес. Аналогічна ситуація в Луганській області, в м. Первомайську. Там відбуваються військові дії, шахти не працюють. Міста перетворюються на примари. Вирішення проблеми реформування галузі повинно проводитися послідовно і виважено. Цього поки немає, зокрема комплексного підходу до складного процесу. Сьогодні багато високопосадовців у державі далекі від виробництва і не розуміють ситуації, що склалася у вугільній галузі. Тому часто приймаються непрофесійні рішення, які паралізують галузь, і я постійно нагадую про це керівникам держави.

Приміром, у Донецькій області є Шахта ім. Сургая. Вона вважається перспективною. У липні ц.р. тут отримали 42 млн грн від реалізації видобутого вугілля. 32 млн необхідно спрямувати на виплату зарплат. Але ж потрібно ще заплатити за електроенергію і т. ін. Шахта намагається самостійно вирішувати всі ці питання, за рахунок пошуку внутрішніх можливостей. Якщо ж дати їй трохи державної підтримки, то вона б почала більш ефективно розвиватися, збільшила б прибуток і, відповідно, відрахування до бюджету.

– У 2008 році до Дня шахтаря було прийнято Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці». Яка його подальша доля?

– Він не працює. Це просто біда. Тепер для того, щоб його відновити, потрібен ще один закон. Але перспектив немає. На жаль, скасовано пільги, забезпечення пільговим вугіллям і т. ін. Ми зараз відновлюємо роботу щодо повернення пільг для працівників, пенсіонерів і ветеранів вугільної галузі. Профспілка не мовчить, в регіонах ми проводимо акції протесту. Нещодавно відбулася акція у м. Львові, інформуємо місцеву владу про проблеми шахтарів і висуваємо економічні та соціальні вимоги.

19 серпня відбулося засідання президії нашої профспілки, де розглянуто питання виплати зарплат і вдосконалення нормативно-правової бази діяльності державних шахт. За рішенням президії ми звернулися до Уряду й особисто Прем’єра з пропозицією провести під його головуванням нараду з проблем галузі, запросивши до участі також представників Мінфіну, Мінекономіки, Мінсоцполітики, Міненерго, губернаторів вугільних регіонів – Донецької, Луганської, Волинської, Львівської областей, і безумовно, профспілки. Давайте послухаємо думки людей з місць, нехай генеральні директори вугільних підприємств розкажуть, як вони збираються виходити із ситуації, що склалася. У вересні ми плануємо провести пленум нашої профспілки, присвячений проблемі подальшого функціонування вітчизняних вугільних підприємств.

Наразі говорять про перспективи використання зеленої енергетики. Нібито вугілля нам більше не потрібне. Але я хочу сказати, що ще мінімум 30 років вугілля і теплова енергетика будуть затребуваними. Ми не можемо довести до закриття вітчизняні вугільні шахти. Адже потім що, будемо за кордоном вугілля закуповувати? Але тоді й ціна на нього значно зросте. Наше завдання – зберегти галузь. Вугілля державі потрібне. І ми будемо постійно виходити з ініціативою і вносити пропозиції профільному міністерству й Уряду, сподіваючись на те, що шахтарів почують.