Дума про шахтаря Попід землею ходить повзкома, Але в душі покірності нема. Він пробиває кам’яні пласти, Видобуває сонце з темноти. Д. Павличко Романьков Максим Євгенійович У одному невеличкому селі на Харківщині, в сім’ї вчителів, народився хлопчик. У пологовому будинку лікарі та медсестри підходили до породіллі й дивувалися, яке ж це щастя: народити такого велетня (а він народився 5 кг, 60 см зросту). Для батьків це була бажана і довгоочікувана дитина. Напевне, й ім’я йому було дано Богом – Максим («великий», «найбільший»). Хлопчина підростав, рідні вбачали в ньому у майбутньому відмінника. Багато читав, малював, цікавився (разом з дідом) політикою. Пролітали літа…Хлопчина пішов у перший клас. Через деякий час вчителька сказала матері, що її син у майбутньому буде добре навчатися, для цього він має всі задатки. Слова вчительки стали пророчими. Дійсно, у Максима до навчання був хист, і тому школу він закінчив із вищою нагородою - Золотою медаллю! Романьков Максим Євгенійович працює в ШУ «Тернівське» з 2010 року гірноробочим очисного забою. Все своє молоде життя мріяв стати шахтарем, а, за приклад, шахтарями працювала велика дружня династія Романькових на чолі з дядею - Романьковим Володимиром Іллічем. Працювати на шахту пішов з 18 років. Спочатку працював РВР при гірничому ліцеї, потім навчався на ГРОЗа . З 2012 року і донині працює на дільниці №2 ШУ «Тернівське». Життя кожної людини буває в міру складним і в міру хорошим. Найголовніше – вміти перейняти той досвід, який тобі передають досвідчені колеги по роботі. Не одну зміну пліч-о-пліч зі своїми товаришами-шахтарями Максим добуває на «Західно-Донбаській» Прометеїв вогонь – чорне золото країни. Тому й не дивно, що в душі він залишається мрійником, веселуном, відтворюючи шахтарські будні в різних кольорах, які пройшли через його душу та серце. Тому, саме Максим Романьков представляв у 2017 році на День шахтаря дільницю, яку очолює Калінін Володимир Іванович. Саме Максиму належать слова, які були сказані під час проведення заходу до Дня шахтаря в місті Павлограді кореспонденту шахтарської газети, в яких він висловив подяку організаторам такого великого дійства. Під час змагань (конкурсне завдання: з’єднання конвейнерного ланцюга) Максима разом зі своїм побратимом посіли почесне третє місце. Важка доля шахтаря: рано-вранці покидати тепле ліжко, коли так хочеться поспати, коли взимку заметілі, сипле сніг, а вдома тепло та затишно. Але потрібно бігти на роботу, ризикуючи найдорожчим, що є в кожної людини- своїм життям. І кожного ранку відчуває мамину молитву « повертайся додому живим і неушкодженим». Максим розповідав, як вперше спускався під землю: « Розумієш, що глибина півкілометра - страшно, але, поглянувши потай на своїх товаришів, страх відразу ж відходить, а тебе переповнює гордість: я- шахтар!» Крокуєм гордо по землі. Під небом чистим забуваєм втому Йдуть вуглекопи-трударі Тепло сердець несуть додому. Так, робота під землею змінює світогляд і життя в цілому. Ті, хто спускається в шахту щодня, змінюються. Максим на собі це відчув. Починаєш відчувати життя інакше, дорожиш кожною хвилиною, секундою, даруючи тепло свого серця рідним людям, які тебе оточують. Але після важкої трудової зміни юнак знаходить в собі сили займатися спортом, робити щось корисне, важливе та цікаве. З 2009 року відвідує секцію боксу при Тернівському гірничому ліцеї (тренер Жилінков О.М.). Не дивлячись на те, що мешкає в селі Нова Дача Павлоградського району, знаходить у собі сили через день після важкої трудової зміни їздити на тренування. Односельці проявляють здивування: «Як це так можливо. Після зміни ще й на бокс?!» А для хлопця - це свіжий ковток повітря. Максим розуміє, що жити потрібно так, немов ти завжди на найголовнішому своєму завданні. Що доля світу вирішується саме зараз , саме тобою і саме в цій точці простору. Живучі з цим почуттям , хлопець вирішив для себе: кожен день свого життя потрібно заповнювати діями, які освітлюють і несуть радість. автор: мама - Валентина Єгорівна РОМАНЬКОВА |
