18 РОКІВ ВІН ПРИСВЯТИВ РОБОТІ В ПРОФСПІЛЬЦІ ВУГІЛЬНИКІВ

Дніпропетровська територіальна організація Профспілки працівників вугільної промисловості зі скорботою повідомляє, що 7 лютого 2026 року на 79 році пішов з життя Віталій Іванович Секрет.

У вугільну галузь він перейшов із машинобудівної у лихі 90-ті, після реструктуризації промислових підприємств Павлограда. Свій шахтарський шлях Віталій Іванович Секрет розпочав на шахті «Павлоградська» на видобувній дільниці. Вже у вересні 1989 року його було обрано до складу профкому шахти «Павлоградська». А у березні 1991 року шахтарський колектив довірив йому керувати усією профспілковою організацією шахти, яку він очолював до грудня 2007-го.

- Відшуміла страйкова літня кампанія 1989 року, - згадував Віталій Іванович, - по всіх підприємствах пройшли доленосні перевибори як керівників підприємств, так і голів профспілкових організацій. І, як показали подальші події, не завжди доцільно. Адже в запалі емоційних страйкових стратегій від керівництва підприємств було усунуто фахівців з великим виробничим досвідом та величезним багажем знань.

Віталію Івановичу Секрету було запропоновано очолити комісію з трудових спорів та заробітної плати. Оскільки в нього був солідний стаж і досвід роботи керівника на виробництві та роботи з технічною документацією, то йому по плечу було розібратися з цими питаннями.

Коли його обрали головою профкому шахти, він дуже вдячний був своєму попереднику Володимиру Петровичу Степаненку, який провів величезну підготовчу роботу в нових умовах. Хоча, як і раніше, ще діяла інерція мислення. Почалася «чехарда» з невиплатою заробітної плати. Профспілка організовувала поїздки делегацій трудових колективів до Києва для проведення акцій протесту та переговорів із чиновниками найвищих рангів.

– Найголовніше, – казав Віталій Іванович, – що вразило мене за 30 років роботи в шахтарському колективі, це аура доброти, товариства та взаємовиручки, що пов'язувала колектив у єдине ціле. За обов'язком служби мені доводилося зустрічатися з різними людьми – і з ветеранами, і з літунами, які знову поверталися на шахту і залишалися до останнього дня до виходу на пенсію.

Віталій Секрет справедливо зазначав, що тільки завдяки досягнутим міцним взаємовідносинам адміністрації та профорганізації, в умовах повного розвалу в країні виробництва, вдалося не тільки зберегти ядро колективу та підприємство, його соціальну сферу, а й напрацювати виробничі показники з проведення гірничих виробок і вуглевидобутку. Крім того, після критичного 1991 року, на паях з іншими підприємствами вдалося збудувати чотири житлові будинки для наших шахтарів, придбати та задіяти дитячий оздоровчий табір та літню базу в Орловщині, створивши цілий комплекс «Павлоградець» для відпочинку трудящих та їхніх сімей.

Завдяки неймовірним зусиллям трудового колективу в найважчих умовах горезвісного бартеру, було ґрунтовно підготовлено міцну базу для перспективного розвитку всіх техніко-економічних показників шахти, яка з 1994 року впевнено вийшла на лідируючи позиції у Західному Донбасі.

Віталій Іванович Секрет залишив по себе добру славу в шахтарському колективі. Його згадують як дуже добру, порядну і інтелігентну людину. Разом зі своєю дружиною Елеонорою вони виховали п’ятеро дітей, створивши для них сприятливі умови для здобуття освіти, розвитку творчих здібностей, формування високих моральних якостей, які стали порядними людьми, а також подарували їм чудових онуків.

Він дуже дорожив своєю родиною, для нього це був надійний тил. В них був свій девіз «Поки ми разом один за одного, нас поламати не можна. У біді ми всі стоїмо пружно, ми клан, ми плем'я, ми сім'я!».

Прийміть щири співчуття в зв’язку з непоправною втратою.