На ласий шматок завжди знайдеться роток... ПечатьE-mail
19.09.2018 14:24

Окрім того, що вітчизняні профспілки виступають виразником інтересів кожної працюючої людини у її стосунках з державою і роботодавцями, відстоюють її права, вони ще й є законними власниками величезної індустрії туризму, відпочинку та санаторно-курортного лікування наших співвітчизників. Чи точніше – були донедавна, бо протягом останніх років десятки санаторіїв, турбаз та іншого майна у них просто забрали. Начебто законним шляхом, але присмак несправедливості зостається. Співрозмовник газети «Голос України» – голова Федерації профспілок Григорій Осовий.

- Григорію Васильовичу, давайте передусім нагадаємо, як Федерація профспілок України стала власником багатьох санаторіїв, турбаз, готелів, адміністративних приміщень… Не впало вам усе це з неба. Що цьому передувало?

- Усе це багатство, призначене передусім для потреб працюючої людини, нагромаджувалось протягом десятиліть, починаючи із 20-х років минулого століття. Щось передала нам держава, а ще більше – збудовано за профспілкові кошти. А в 1961 році з’явилися основи Цивільного законодавства про власність професійних спілок та інших громадських об’єднань. Бо раніше ці будівлі передавалися «в відання», «для користування» - різні юридичні дефініції фігурували. Але такого поняття, як «власність» не було – воно з’явилося у законодавстві, що стосувалося профспілок лише в 1961 році.

Таким чином на державному рівні було визнано, що майно, яким володіють профспілки, є неподільним і належить єдиному власнику – ВЦРПС. В Україні ним опікувалася Українська республіканська рада профспілок, в її структурі були Республіканська рада профспілок по управлінню курортами, Рада по управлінню туризмом, Рада по кіно тощо.

Під юрисдикцію нашої Федерації це майно перейшло у жовтні 1990 року. Тоді, на першому Установчому з’їзді незалежних профспілок України була створена наша Федерація. Декларація з цього приводу, схвалена з’їздом, проголосила незалежність профспілок України від державних та господарських органів республіки та СРСР. У пункті 26-му цього документу чітко сказано, що Рада Федерації є правонаступником Укрпрофради, і все майно профспілок є її власністю. Тоді ж, восени дев’яностого, всесоюзний ХІХ з’їзд профспілок прийняв постанову «Про власність профспілок» СРСР». Згідно з цим документом, профспілкові об’єкти є єдиною власністю профспілок СРСР, правонаступником власності якої стала Всезагальна конфедерація профспілок Союзу, яку було утворено на заміну ВЦРПС.

В ті часи профспілки зупинилися на так званому «нульовому варіанті». Як наслідок, усе належне профспілкам майно на території нашої республіки перейшло у власність Федерації незалежних профспілок України. Незалежно від її внеску у спорудження того чи іншого об’єкта. То було непросте рішення. Адже Україна мала свої оздоровниці в Мінеральних Водах у Росії, а наші сусіди-молдовани – в Одесі й Трускавці…

- Наскільки я знаю, профспілки за радянських часів були доволі багатою структурою. Чи не так?

- Супербагатою як на ті часи. То була своєрідна держава в державі. До нас йшли тисячі людей за порадою, за підтримкою. Соціальне страхування, пенсійне забезпечення, розподіл житла, путівок на лікування, дитяче оздоровлення, забезпечення належних умов праці та здоровя на виробництві, оплати праці та матеріального стимулювання – це та ключова низка питань та проблем, які вирішували профспілки.

Тільки Українська республіканська організація мала в своїх рядах 25 мільйонів осіб, які щомісяця справно сплачували членські внески . Ми якось підрахували, що ті внески сягали до 500 мільйонів американських доларів щороку. Може собі уявити, що за такі шалені гроші можна було тоді побудувати? І будували. Оздоровниці, турбази, спортивні комплекси, адміністративні приміщення… А тепер кажуть «Віддайте!», бо то належить державі. Та абсолютна більшість профспілкової нерухомості споруджена, доведена до ладу за народні гроші. І мають належати народу, а не міністерству , прокуратурі , суду чи якісь приватній особі.

-Суди, розглядаючи майнові позови проти Федерації профспілок, не беруть до уваги історичний аспект формування цієї власності протягом десятків років. Як, власне, не зважають і на створення незалежних професійних спілок України. І це не просто дивує, а й насторожує. Адже у рішенні Вищого Господарського суду України від 19 лютого 2015 року рекомендовано відповідним судам звернути увагу на потребу ретроспективного дослідження питань реорганізації профспілкових організацій СРСР та утворення Федерації незалежних профспілок України.

- Власне, без такого підходу неможливо прийняте справедливе рішення. У процесі розгляду кожної справи у суді дуже важливо відтворити фактичні обставини набуття профспілками та їх органами права власності. Йдеться про події, які об’єктивно треба враховувати сьогодні, приймаючи ті чи інші рішення задля розв’язання цієї проблеми. За рахунок кого і для яких потреб було надбане те чи інше майно? Як воно тепер слугує нашим співвітчизникам? Якраз такого дослідження з боку судів ми і не бачимо.

Показовий приклад: у цьому році Будинок профспілок Закарпатської обласної ради прфспілок обласний господарський суд відсудив на користь своїх колег з Державної судової адміністрацїї . Документальні докази профспілковців що цю будівлю було передано профоргану у безстрокове користування ще у 1954 році за наказом Сталіна суд проігнорував.До того ж на цей обєкт ніяк не можуть поширюватися сумнозвісні постанови Верховної Ради від 1992 та1994 років, бо він не відносився до майна загальносоюних громадськіх організацій. Проте, якщо суду дуже хотілося загарбати майно, то закони йому ніпочім. Подібним чином Генеральна прокуратура заволоділа будівлею офісно-навчального центру Полтавської обласної ради профспілок , якій достеменно відомо що він збудований на кошти профспілок.

- Такий натиск чиниться тільки на профцентри чи й на інші профспілкові обєкти?

- У 2011-2013 роках було ініційовано понад 200 судових позовів, внаслідок понд 40 профспілкови обєктів стало державною власністю. Однак й після Революції гідності рейдерство під прикриттям держави не припиняється - з 2015 року відійшло ще 30 . Серед них санаторії «Лермонтовський» та «Зелений мис» в Одесі - рішенням Уряду передано Міністерству юстиції та МВС України. Два санаторії у Вінницькій області: санаторії «Сокілець» та «Авангард». У цю боротьбу за профспілкове майно активно включилися органи місцевої. влади і самоврядування. В Хмельницькому міська рада судиться з обласним профспілковим обєднанням за належну йому їдальню 10 років, програла всі суди і тим не менше шляхом маніпуляцій зареєструвала обєкт у свою власність. Справді, якщо верхам дозволено, то чому б низам не скористатися нагодою. На Волині, у Дніпрі, Запоріжжі, Черкасах, Чернігові пішли в хід профспілкові туристичні готелі.

Характерний приклад тодішних судових рішень того періоду: йде судове засідання господарського суду в Черкасах стосовно відчуження в «Укрпрофтуру» тамтешнього туристичного готельного комплексу «Росава». Наш адвокат просить суд взяти до уваги той факт , що цей об’єкт споруджено за рахунок членських внесків спілчан – про це навіть меморіальна дошка нагадує. На що заступник обласного прокурора парирує; «Ні, ці будинки передані профспілкам державою у 1960 році». «Та зачекайте, що ви говорите, -- знову апелює до справедливості профспілковій адвокат. – Ось технічний паспорт будівлі, який засвідчує, що вона збудована у 1970 році. То яким чином її могли передати за десять років до її появи?»

У залі – німа сцена. Та після паузи спійманий на тому, що говорить неправду, заступник прокурора звертається до судді: «Вам телефонував прокурор області?» -- «Телефонував»,-- не заперечує особа у суддівській мантії. –«Ну, то приймайте рішення», -- безапеляційно почулося з боку обвинувачення. Ось такі у нас, з дозволу сказати, суди.

Або ще один характерний для нашого часу випадок. У Новій Каховці, що на Херсонщині, місцева влада під тиском Києва змушена була анулювати свідоцтво про право власності профспілок на престижний туристичний об’єкт. Мовляв, видали його незаконно. І коли чиновник з міськради, який оформляв це свідоцтво став проти неправди, отримав півтора року умовного тюремного строку і втратив роботу. Типовий приклад залякування тих, хто у своїх діях може поступити чесно щодо профспілок та їхнього майна.

- Невже нічого не можна протиставити навалі держави на профспілкове майно?

- Чому? Можна і потрібно, Федерація профспілок та її членські організації це роблять повсякденно і досягли певного успіху. Наприкінці 90-х років минулого століття з профспілками судилися Генеральна прокуратура і Фонд державного майна України, бо хотіли прибрати до своїх рук відомі наші структури – «Укрпрофтур» і «Укрпрофоздоровницю».

Але то їм не вдалося зробити. У 1996-1997 рр. ми пройшли всі суддівські інстанції: від первинної ланки – до Вищого арбітражного суду України, який визнав законність створення цих двох профспілкових акціонерних товариств на базі майна, що належало профспілкам. Ще одну атаку тепер уже Генеральної прокуратури у 2007 році було відбито колегією суддів Верховного суду, яка відмовила ГПУ в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого арбітражного суду від 17.06.1997 р.

Ми тоді наївно подумали, що всі наші майнові митарства зосталися позаду. Бо хто може поставити під сумнів рішення Верховного Суду? З’ясувалося, що можуть. Бо в 2011 році два синочки висопоставлених батьків – Януковича і Пшонки – активно зацікавилися профспілковим майном і почали діяти за певною схемою дерибану.

І знову знаряддям досягнення поставленої мети стала Генеральна прокуратура. І таким чином було ініційовано понад двісті судових справ, щоб обібрати профспілки, як липку. Основний посил робили на постанови Верховної Ради 1992,1994 рр, де сказано, що майно до законодавчо визначеного суб’єкта права власності є державним майном.

Отож цей «тандем» вигравав суди і скидав забрані об’єкти в «накопичувач» Фонду держмайна.

А думка яка у нас превалює? Ну, звісно, держава – неефективний власник, і все майно треба продати, приватизувати… Отож цілком зрозуміло, в чиї руки все це добро мало потрапити. Але цього, на щастя, не сталося – завадила Революція Гідності, яку, до речі, ми активно підтримували за що влада нас одразу покарала.

Тільки ФПУ надала притулок мітингувальникам у листопаді 2013 р. буквально за тиждень по тому через суди було забрано у профспілок 14 з 17 Кримських оздоровниць. І кому вони тепер дісталися на окупованій території Криму – звісно Росії. А була б приватною власністю профспілок – шансів на її захист було набагато більше. Отакою є ціна державного рейдерства.

- Отже, жодне судове рішення, винесене за поданням «пшонківської» прокуратури, так і не скасоване досі?

- Уявіть собі, що ні. Деякі з них уже набрали чинності, інші – ще в процесі оскарження. Але 70 майнових об’єктів, що належали профспілкам, уже потрапили у «накопичувач» Фонду держмайна й тепер уряд роздає їх державним структурам, а ФДМУ «своїм» людям під приватизацію.

Однак несправедливим, неконституційним рішенням влади ми протиставили наш профспілковий народний спротив, організувавши в тому числі фізичний захст обєктів. До прикладу трудовий колектив санаторію «Лермонтовський» за підтримки одеситів захищає його від захоплення мінюстовськими чиновниками більше двох років ! Як колись боронили Сталінград!

Також готуються скарги до Верховного комісара ООН з прав людини, Міжнародної організації праці, в Європейському суді справи по окремим обєктах вже в процесі розгляду. Прикро, бо влада, з одного боку, завзято агітує міжнародну спільноту і бізнес направляти інвестіції в Україну, а з іншого, таким брутальним ставленням до права приватної власності громадських організацій фактично руйнує довіру інвесторів! Як вийти із замкненого кола?

- То чому ви не скористалися прикладом кооператорів чи творчих спілок?

- Ми також пішли таким шляхом – звернулися з конституційним зверненням. Метою якого було надання офіційного тлумачення окремого положення статті 1 Закону України від 10.09.1991 року № 1540-XII, а саме: «майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об’єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України» щодо поширення чи непоширення його на майно підприємств, установ, організацій колективної форми власності. Адже цей Закон також досить часто фігурував в прокурорських позовах. Але не так сталося, як гадалося. Так, у червні 2016 року Верховна Рада внесла поправку до Конституції України, якою було забрано повноваження у Конституційного Суду щодо тлумачення Законів України. На цій підставі у жовтні 2016 року було припинено конституційне провадження. Звичайно, можна було б розвязати клубок правових колізій і в спосіб прийняття законодавчих змін до Закону України « Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» за аналогією з творчими спілками. Таких законопроектів у Верховній Раді було було чимало і навіть у лютому 2014 року відбулося голосування. І знову невдача -через загострення політичного протистояння в сесійній залі не знайшлося голосів.

Тепер працюємо з урядовими структурами і юристами щоб повторити внесення узгодженого законопроекту до парламенту.

Запропоноване ФПУ доповнення статті 34 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності відповідними положеннями, з одного боку, узгоджується з чинними законодавчими актами України. А з іншого – забезпечує в повному обсязі реалізацію положень уже згаданих постанов Верховної Ради України 1992 і 1994 років. Ухвалення цього законопроекту – це і розв’язання проблеми і судових колізій .Чи вийде? Сподіваюся що так, бо далі дискредитувати країну, яка стала на шлях інтеграції до Євросоюзу і верховенства права неприпустимо. І громадяни цього вже не дозволять!

- Припустимо що все так станеться. А що зараз робите для збереження власності спілчан?

- Воюємо в судах господарських, адміністративних. Паралельно ведемо правові консультації з вітчизняними та зарубіжними експертами. Маємо потужну підтримку міжнародних профспілкових організацй, в Європейському соціально - економічному комітеті, Платформі громадянського суспільства. Цими питаннями зайнявся профільний Комітет ВРУ. Адже абсурдність домогань експропріювати законно набуте Федерацією профспілок майно є цілком очевидною і протиправною. Посадові особи державних органів за це теж понесуть відповідальність!

Адже суди і державні органи, які виносили рішення про відчуження профспілкового майна не взяли до уваги того факту, що майно, яке належало загальносоюзним профспілковим організаціям стало державною власністю на підставі постанов ВЕРХОВНОЇ РАДИ лише тимчасово до остаточного законодавчого розв’язання проблеми його належного власника. І тимчасово відчужене майно мало потрапляти у «накопичувач» Фонду держмайна й чекати свого часу, свого власника. І ні уряд, ні Фонд не може розпоряджатися цим майном до визначення суб’єкта на право власності. АДЖЕ ЗАКОНУ УКРАЇНИ З ЦЬОГО ПІТАННЯ ДОСІ НЕ ПРИЙНЯТО.

Тим часом уряд Яценюка у 2015 році прийняв, перевищивши свої повноваження, постанову №817 щоб віддавати ці об’єкти тим, хто на них претендуватиме, а Фонд держмайна провадить розпродажу решти.

-Але в тій же пресі можна натрапити на публікації про те, що профспілки розбазарюють своє майно, заселяють туди якісь сумнівні комерційні структури, які лише викачують з наших співвітчизників гроші, замість того, щоб оздоровлювати людей. То що скажете з цього приводу?

-Скажу лише одне – то все висмоктано з пальця і гроша ламаного не вартує, бо ми виконуємо покладені на нас функції. Тобто санаторно-курортне лікування було, є і залишиться основним інструментом нашої допомоги людям. Щоб вони могли відновити свій трудовий ресурс, здатність до ефективної праці.

Нині у нашій системі залишилося понад 39 санаторіїв, в яких працює 120 реабілітаційних центрів, де пацієнтів позбавляють тяжких наслідків після перенесеного інфаркту або інсульту, лікують непрості хвороби, пов’язані з хребтом та суглобами.. Це по-перше. А по-друге, членам профспілки, які своїми внесками інвестували (та й інвестують!) профспілкову нерухомість, суттєві знижки на путівки. Аж до 25 відсотків.

Отже, доповнення статті 34 Закону України «Про професійні спілки», їх права та гарантії діяльності відповідними положеннями, з одного боку, узгоджується з чинними законодавчими актами України. А з іншого – забезпечує в повному обсязі реалізацію положень уже згаданих постанов Верховної Ради України 1992 і 1994 років. Ухвалення цього законопроекту – це і розв’язання проблеми подальшого використання майна, що належало профспілкам та їх об’єднанням, але за рішенням судів визнано державною власністю.

Розмову вів Володимир КРАСНОДЕМСЬКИЙ, "Голос України"